Коли живеш у Вербаєві, то Луцьк – це не просто обласний центр за 18 кілометрів. Це місце, де ти можеш знайти роботу, купити ліки, здати сесію, побачити дітей, які вчаться в університеті, чи просто випити кави без того, щоб відчувати себе на краю світу. А зв’язок між селом і містом тримає саме вона – та сама жовта маршрутка, яка вже скільки років курсує туди-сюди, ніби дихає за всю громаду.

У 2026-му цей рейс досі живий. Автобуси старі, дороги місцями ямкуваті, ціни кусаються, але люди їздять. Бо альтернативи або дорого, або незручно, або взагалі немає. Я сам не раз їхав цією дорогою – то з пакетами картоплі, то з сином на екзамен, то просто провітритися. І щоразу думаю: як же добре, що є ця маршрутка. Бо без неї Вербаїв став би просто гарною картинкою на мапі – тихою, зеленою, але мертвою.

Розклад 2026: коли і де ловити маршрутку

Графік за рік майже не змінився – люди вже звикли і під нього підлаштували все життя. З Луцька (від АС-2 або з центру, залежно від перевізника) перша машина вирушає о 6:15–6:25 – для ранкових змін, перших пар чи просто тих, хто любить бути в місті до світанку. Далі приблизно кожні 1,5–2 години: 7:50, 9:20, 11:00, 13:20, 15:40, 17:10, 18:50, 20:30. Остання – близько 21:00, щоб встигнути додому до комендантської, якщо вона ще діє.

З Вербаєва назад: найраніша о 5:40–5:50 (щоб в Луцьку бути до 6:30), потім 7:10, 8:40, 10:20, 12:40, 15:00, 16:30, 18:10, 19:50. У вихідні рейсів менше – 6–7 в обидва боки, бо люди не так поспішають. Але якщо ярмарок, свято чи просто багато охочих – водії часто ставлять додаткові машини.

Дорога займає 35–50 хвилин. Якщо затор на виїзді з Луцька чи ремонт – може бути й година. Зупинки стандартні: центр Вербаєва, «Магазин», «Кінець села», «Поворот на Піддубці» (на вимогу), потім уже в Луцьку – «Ківерцівська», «Гордіюк», «Соборності», «АС-2». Водії знають усіх – якщо бачать знайоме обличчя на узбіччі, зупиняються без питань.

Ціна проїзду та як платити: реалії 2026 року

На початку року проїзд коштував 32–35 грн, зараз уже 38–42 грн в один бік. Перевізники кажуть: пальне підскочило, запчастини дорогі, зарплати водіям треба платити. Офіційно тариф узгоджується з ОВА, але на практиці буває «підвищення на пальне» – водій просто оголошує нову ціну, і люди платять, бо куди дінешся.

Готівка – досі король. Більшість платить водієві, той дає квиток (іноді просто рве білий папірець). Але вже є машини, де водій просить переказ на картку – особливо якщо пасажирів мало. QR-кодів поки мало, але молодь уже звикла – відкриває «Приват24» чи «Монобанк» і кидає гроші. Пільговики (пенсіонери, інваліди, студенти) мають право на безкоштовний проїзд або 50 %, але компенсацію держава виплачує з затримками. Буває, водій каже: «Сьогодні без пільг, бо грошей не перерахували». І тоді починається тиха війна – хтось сперечається, хтось мовчки платить, хтось просто не їде.

Що в салоні: комфорт, музика і запахи

Якщо мрієш про сучасний Мерседес з кондиціонером і USB-зарядками – забудь. На маршруті – старенькі «Богдани», «Еталони», рідше «Рута». Взимку гріє пічка (якщо водій її ввімкнув), влітку – відкриті вікна і люки. Сидіння жорсткі, спинки часто поламані. У годину пік стоїш у проході, тримаєшся за все, що є, і молишся, щоб ніхто не впав.

Але є в цьому своя романтика. Музика – то «Океан Ельзи», то «Воплі Відоплясова», то старі шлягери 90-х. Водій іноді підспівує, пасажири підхоплюють. Запахи – суміш парфумів, картоплі з пакетів, мокрих курток і бензину. Взимку ще й запах мокрих чобіт. Але люди звикли. Кажуть: «Головне – двері закрилися, значить, поїхали».

Найбільші проблеми: що дратує людей щодня

Перше – графік. Водій може запізнитися на 20 хвилин через затор чи поломку. Або поїхати раніше, якщо салон повний. Друге – стан машини. То двері не зачиняються, то підлога гуде, то сидіння розвалюється під тобою. Третє – зупинки «на вимогу». Хтось хоче вийти посеред поля, хтось – щоб не зупинялися біля кожного будинку. Четверте – конфлікти через пільги. П’яте – ціна. Люди скаржаться, що за рік підняли на 10 грн, а зарплати не зросли.

Але попри все – їздять. Бо альтернативи немає. Таксі – 400–500 грн в один бік. Власна машина – дорого на пальне. Велосипед – добре влітку, але не в дощ і не з важкими сумками.

Альтернативи: що роблять люди, щоб не залежати від маршрутки

Хтось купив авто – їздить сам. Хтось знайшов попутників у Viber-групах «Вербаїв – Луцьк» чи «Попутка Волинь» – підвозять за 20–30 грн. Молодь бере електросамокати чи велосипеди – дорога рівна, 18 км можна проїхати за годину. Але для бабусь з сумками, мам з дітьми чи людей з інвалідністю – маршрутка досі єдиний реальний варіант.

Голос громади: що кажуть самі люди

«Без цієї маршрутки я б уже рік не була в Луцьку. А так – і до лікаря, і на базар, і онуків навідуюся», – пані Марія, 71 рік.
«Дорого стало, але що поробиш. Ходимо пішки до траси, бо ближче зупинки немає», – Андрій, студент.

«Найгірше – коли водій грубить або п’яний. Але бувають і золоті люди – підвезуть додому, якщо дощ», – Оксана, мама двох дітей.
«Хотілося б нові автобуси і нормальний графік. Але дякую, що хоч їздить», – Василь, пенсіонер.

Чому цей маршрут – це не просто дорога

Маршрутка Луцьк – Вербаїв – це про зв’язок. Про те, що село не відірване від світу. Про те, що люди можуть жити в селі і працювати в місті. Про те, що навіть у 2026-му, коли всі говорять про електромобілі і автономні автобуси, проста жовта маршрутка залишається серцем громади.

Тож якщо завтра вам треба в Луцьк – приходьте на зупинку за 10 хвилин. Бо водій знає: якщо не приїхав вчасно – значить, щось трапилося. А люди чекають. Бо без цієї маршрутки – як без повітря.